Благовіщення Пресвятої Богородиці – велике дванадесяте свято, третє за значенням після Великодня і Різдва Христового.
В основі свята повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії благої вісті про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.
По часу встановлення свято Благовіщення є одним із найдревніших. У VII ст. Іоанн Дамаскін і Феофан, митрополит Нікейський, склали канони на свято Благовіщення.
У стародавніх християн це свято мало різні назви: Благовіщення про Христа, Початок спокути, Благовіщення Ангела Марії. І тільки в VII столітті йому на Сході та Заході було присвоєно назву Благовіщення Пресвятої Богородиці.
У церкві цього дня святять проскури. Благовіщенську проскуру, як і Богоявленську та Стрітенську воду, зберігали за образами. А ще, пасічник проскуру кришить та висипає в мед, щоб бджоли роїлися, а сівач змішує з землею та сіє по чотирьох кутах ниви щоб дощова хмара ниви не минала; проскуру заривають у землю, щоб град посіву не побив.
Цього дня господар випускає із хлівів на волю, на сонце усіх тварин, навіть пса і кота виганяє на подвір я щоб чули весну і самі про себе дбали. Бог благословляє в цей день рослини, й усе починає рости. Цвітуть перші весняні квіти: проліски, первоцвіт, ряст, сон-трава...
Український народ особливо шанує свято Благовіщення. У народі воно одержало назву третьої зустрічі весни (після Стрітення і Сорока Мучеників).
Вважається, що весна в цей день остаточно поборола зиму, Бог благословляє землю і відкриває її для сівби.
За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж турбувати землю вважалося великим гріхом.
У це свято не можна працювати. У народі із цього приводу кажуть, що на Благовіщення навіть птиця не в'є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла й підкидає яйця в інші, що колись на свято вила гніздо, і Бог їй відібрав пам'ять. | 